Три роки тому, 15 березня 2013-го, назва станції Шібуя в черговий раз пролунала в численних новинах піднесеними, палкими описами чергового технологічного досягнення японців: ціла станція метро лінії Тойоко за одну ніч — в перерві між останнім нічним поїздом і першим ранковим — перемістилася з другого надземного рівня на п’ятий підземний. Вся ця операція ні на хвилину не порушила планового руху поїздів і зайняла три з половиною години і 1200 робітників. До цього переїзду станція працювала в своєму надземному стані 85 років.
Але японці на цьому не зупинилися і продовжували дивувати далі. Але вже не стільки технологічними проривами скільки винахідливістю і діловою практичністю. Зразу ж після того, як перестала працювати станція на другому поверсі, її підмели-помили, підчистили, поклали в деяких місцях місточки через колії, в інших місцях навпаки зробили східці з платформи до рейок на коліях. І перетворили колишню станцію на … величезний пивний ресторан. На пару місяців станція перетворилася на екзотичну watering hole для пивоманів, і не менш магнетичне місце для натовпів фанатів залізничного транспорту „отаку”.
З того часу перпетуум-мобілє шібуйської перебудови набрав особливих обертів і не затихає ні на день.
Але, якщо ціла станція за три з половиною години пересунулася вертикально на цілих сім поверхів, то розбирання всього того, що було станцією і її навколишнім оточенням просувається зовсім не такими темпами. Наприклад, на кількох фото зроблених мною через два роки після „переїзду” — 23 березня 15-го — колії від колишньої лінії тільки почали розбиратися. І навіть сьогодні від колій залишається та частина, що проходить над 246 дорогою. А куди поспішати? :)
Сказати, що Шібуя людна станція — це не сказати нічого. Трохи більше року я їздив на роботу, виходячи на Шібуї і кожного дня мав „задоволення” все це спостерігати. Я несказанно радий, що на моєму шляху до роботи не лежало те найзнаменитіше, найлюдні́ше перехрестя світу. Навіть в менш людних місцях каравани люду кожного ранку і вечора викликали в мене асоціацію зі старою комп’ютерною гулькою Лемінги, де треба було рятувати нескінчений потік тварючок від стрибка зі скелі в море і неминучої загибелі. По дорозі на роботу, з роботи я і сам перетворювався на такого ж Лемінга з парасолькою.
Станція Шібуя
Навіть сьогодні Шібуя на найменша станція в світі. Вона поступово стає більшою. На фото схеми станції тільки що я спробував порахувати лінії метро і електричок, які перетинаються на Шібуї, але потім помітив, що на цій схемі вказані тільки лінії метро, але немає ні ліній JR, ні електрички Кейо (Інокашіра та Тойоко), відсутня і лінія Денентоші, хоча вона, правда, є продовженням метро Ханзомон.
Тому навіть ця мапа, яку ви бачите на фото нижче — не репрезентативна і суттєво спрощена 😀
Без схеми входів-виходів та підземних переходів так просто з Шібуї не вийдеш. Навіть якщо пересаджуєшся на станції ледь не щодня, але сьогодні тобі треба потрапити туди, де ще не бував, або з якихось пару місяців тому, а там воно взялося і тільки-тільки перебудувалося — будеш блукати коридорами дуже довго.
Такі розміри станцій дають приводи для специфічного гумору — міських легенд. Недавно один із англомовних фейкових сайтів надрукував „новину” про те, як на станції Шінджюку „заблукав” ґайджін, який вже три тижні блукає станцією в пошуках виходу, в інших новинах публіка була тероризована об’явою про будівництво ще кількох виходів зі станції. Тут зовсім неважливо, що йдеться про Шінджюку, а не Шібую, вони варті одне одного.
А це на додаток, схема поїздів. Не ручуся за всіх японців, але ще кілька років тому без такого папірця не виходив з дому жоден ґайджін. На кожній станції можна було взяти безкоштовну копію такої схеми в різноманітних форматах: від календариків розміру візитної картки, до ламінованих і звичайних друкованих форматом побільше; ці схеми друкувалися в путівниках, атласах доріг та висіли на всіх станціях (і все ще висять на багатьох). Пізніше з'явилися веб-сторінки і сервіси для пошуку станцій і маршрутів, але зараз це все витіснив гугл-мап і подібні сервіси від Yahoo та деяких японських провайдерів.
Вся ця грандіозна перебудова станції і всієї площі Шібуї з усіх боків оточена великою піар-компанією. Коли йдеш підземними переходами чи коридорами (часто ці коридори тимчасові, зроблені тільки на час робіт, і через місяць півтора перестануть існувати, або з'являться в іншому місці), то тут, то там зустічаєш щити і плакати з план-схемами перебудов або з футуристичними картинками майбутніх виглядів шібуївського простору.
Картинки запевняють, що вся або більшість пішоходної Шібуї переміститься на поверх вгору. Величезне перехрестя 246-ї дороги і Мейджі-дорі з десятками менших вуличок — там, де зараз його покриває мережа саме тих пішоходних місточків, по яких лемінги біжать на роботу/з роботи — займе велика піша зона на другому рівні: якраз під хайвеєм, який тут проходить на третьому рівні.
А навколо, в парканах, пророблені прозорі пластикові віконця із запрошеннями „заглянути в шпаринку” на будівництво.
