Проблема виявилася в тому, що паром на Сікіхор з „великої землі” Себу відходить всього раз на день, о десятій ранку і щоб не втратити цілий день, ми маємо бути там заздалегідь. Нам порадили бути в порту мінімум за годину до відправки. Тому цього разу ми вирішили не покладатися на ентропію розкладів автобусів чи джипні до порту на Сікіхор, і знов замовили собі машину. Це обходиться у 2800 песо і ви вкладаєтеся в передбачувані півтори години. Як нам радили, так ми і зробили і вже перед дев'ятою ранку сиділи в порту. Не знаю чи це справді було потрібно чи ні, бо ми просто сиділи і чекали, але наскільки це правда — вирішувати не беруся.

Пором

При посадці на паром з’являються перші „цікавинки”: перед входом на термінал до парома треба купити квиточок, щоб потім за цим квиточкно вже можна було купити квиток на сам паром. Але то таке… Проїзд від Себу до Сікіхора коштує 200 песо і займає 3 з половиною години. Швидших паромів наразі не було.

У більшості путівників та веб-майданчиків Сікіхор описується як „острів чорної магії” або „містичний острів”, тощо. З давніх-давен тут жили і все ще живуть шамани, цілителі, маги. У нашому випадку вся „містичність” вилилася в тому, що при спробі побачити мага, та зустрітися з місцевим шаманом, ми нікого не знайшли. Після кількох годин їзди на мотоциклі до якогось забутого Богом села в горах, прочекали кілька годин і поїхали ні з чим. Виявилося, що сьогодні десь там внизу, в місті біля пляжу була „фієста”, і всі шамани зібралися туди щоб нашару похавать. Приблизно так нам пояснила донька шамана суть святкувань: „В місті фієста, і куди б знахар не заходив, його скрізь запрошують поїсти”. Поки шаман їв, ми встигли з’їздити до найвищої точки острова — на вершину гори, залишилися не враженими краєвидами (відсутністю їх) і ні з чим повернулися до дому шамана.

Сікіхор — більший за Малапаскуа чи Панґлао. Щоб його об’їхати мотоциклом треба від кількох годин до майже повного дня. Тут є що подивитися крім пляжів (шаманів я вже згадував).

Величезний баньян, дерево „балете”

Один з найбільш розрекламованих туристичних принад острова є величезне баньянове дерево — з місцевої мови зветься дерево „балете” (англ.: balete tree) — на краю невеличкого ставка з проточною водою. Дерево вкрито обвислими до землі гілками — повітряними коренями, — які достигнувши землі вкорінюються в землю і перетворюються на нові стовбури. Дереву багато сотень років. З вікіпедії: дерево „балете” належить до родини фікусових. Фікуси „балете” — паразити, що селяться на інших деревах, потім пускають власне коріння, поширюючись навколо і врешті-решт задушують дерево, на якому оселилися, у своїх обіймах, таким чином перетворюючись у дерево.

Цьому найбільшому баньяну на Сікіхорі вже понад 400 років. Тут вам продадуть квиточки, щоб підійти до нього і встромити ноги у басейн з рибками. Насправді дерев балете на острові багато, але далеко не всі вони ідуть в комплекті з басейном. Ажіотаж саме біля цього дерева саме через його вік і басейн з рибками біля нього.

Тут в басейні водяться як малюпусінькі рибки — у кілька сантиметрів завдовжки, — так і доволі величенькі рибенції 15-20 см з ротякою більшою за великого пальця ноги. Коли ці останні починають шкрябати зубами по п’ятках, переслідує думка: „хоча б мізинця не відкусили”. Але що цікаво — всі пальці на місці.

Крім того, наслідуючи „містичну” славу острова величезний баньян-„балете” також має славу зачарованого дерева. Але в чому саме проявляється „зачарованість” виявити не вдалося.

Підземна ріка

В районі Ларена цікаво злазити в карстову печеру де протікає справжня підземна ріка. Дістатися до цієї печери можна тільки мотоциклом, оскільки цивілізації навколо ціїє печери немає на кілька кілометрів в усі боки. Тому ми трохи пошукали, поки все таки цю печеру і річку знайшли. Назва печери і річки Sambulawan Underground River, за назвою гугл знаходить печеру, тому з мобільним телефоном знайти печеру можна.

У печері тече справжня підземна річка. Вода в річці доволі тепла і можна плавати без підводних костюмів, але вміння плавати вам, таки, знадобиться. Місцями досить вузька розщелина печери сходиться над головою так, що ні ногами ні руками впертися чи зачепитися немає за що, а ноги до дна не дістають.

Щоправда, біля входу в печеру вас зустрінуть місцеві і запропонують рятувальні жилети і ліхтарики на лоба. Вартість відвідування печери — 250 песо з людини. В печері вас також буде супроводжувати гід із місцевих.

Від входу печера розходиться у два протилежні напрямки: в один бік іде просто звичайна печера без води, в деяких місцях треба лізти на пузі і навіть здавалося, що є такі місця де б на проліз. А в інший бік іде саме ця підземна ріка — печера заповнена водою, місцями можна йти по пояс чи по груди у воді, а місцями потрібно просто пливти. Вода в річці чиста і прозора. Для на це був перший досвід такого типу, хоча раніше ми були в карстових печерах, але так щоб пливти підземною річкою кілька сотень метрів, ще не доводилося.

Водоспади і гірські річки

Недалеко від підземної ріки протікають і наземні річки теж. І, стікаючи, з гір утворюють кілька водоспадів із невелими озерцями для прісноводного купання. Коли вам наскучать морські пейзажі та пляжі, для різноманіття цілком можна відправитися поплавати в горах. Вода в цих озерах теж доволі тепла.

Описувати всі пляжі справа невдячна. Простіше взяти мотоцикла на день і прокататися вздовж берега, завертаючи то там, то там. Пляжів багато і різних. Десь більш викохані, десь менш. В деяких місцях прямого підходу до берега немає, треба пройтися, чи проїхатися між парканами готелів, але практично скрізь до берега дістатися можливо.

На Сікіхорі ми не так активно пірнали, як перед цим у Моолбоолі, і під водою провели тільки один спуск. Більшість часу пішла на дослідження острова. В готелі, де ми зупинялися, підводного центру не було, тому ми відшукали його десь з кілометр вздовж тієї ж окружної дороги в одному з сусідніх готелів. Пірнали цього разу не з човна, а з берега, тому довелося досить довго іти по мілководдю з балонами і свинцем на поясі, аж доки не добрели до місця, де вже можна було плисти. Але, все одно, враження від пірнання чудові. Фауна тут знову відмінна від попередні місць, хоча і знаходиться це все зовсім недалеко. Напраклад, чорних крилаток і блакитних пісчаних вугрів ми бачили тільки тут.

Токіо, травень 2020