Свого часу, у 1100-ч - 1300х роках Камакура була центром шьогунату і дала назву історичному періоду Японії під назвою „період … правильно! Камакура”. Цим пояснюється багата історична спадщина містечка.
Відмивання грошей — тема всім знайома і цікава. Особливо українцеві, з огляду на історичні перипетії останніх до- і пост- майданних часів. Обох „великих” майданів і багатьох менших міні- до middle-sized майданчиків.
Але в Японії на цей процес дивляться інакше, ніж ми звикли. Можна, сказати по-творчому і з натхненням.
Храм імені „Розлучення по-японськи”
Перш, ніж розпочинати розповідь про вибрані для відвідування місця, зауважу, що ми цього разу переслідували цілком конкретну мету.
Лютий-березень місяць у Японії припадають на час цвітіння японської сливи „уме́” і, відповідно, скрізь де така слива водиться в кількості більше одного-двох дерев, це називається „садом” або „лісом”. Кінець зими та початок весни оголошуються „уме-мацу́рі” — тобто „фестивалем цвітіння уме”.
Від більш відомого „ханамі” — свята цвітіння сакури — уме-мацурі відрізняється прохолоднішою погодою (не сядеш під деревом на ряднині), а отже, і відсутністю всенародних пиятик попід квітами.
У відповідності до сезону наш маршрут співпадав з наявними в достатній для „саду” кількості сливовими деревами. Один з відомих прихистків уме у Камакурі — старий монастир То̄кей-джі (Tookei-ji, англ. 東慶寺).
Монастир був заснований у 1285му році як прихисток, але не для уме, а для знедолених подруг життя. У монастирі переховувалися жінки, які задумали розлучитися з своїми чоловіками. Жінки, що поневірялися в шлюбі, не могли отримати розлучення в старі часи, бо тоді, як розлучення дуже легко надавалося чоловікам, жінки не мали на нього права. Тож, для них залишався єдиний шлях — сховатися у монастирі від домашнього деспота. Існувала ціла мережа подібних буддистських монастирів-прихистків.
Сам же То̄кей-джі виконував цю свою функцію понад шість сотень років. Зараз відкритий для туристів та відвідувачів, бажаючих насолодитися типовими японськими покрученими деревами та ідеально доглянутими мохами та лишайниками.
Храм знаходиться в якихось кількох сотнях метрів від станції електрички Кіта-Камакура (Північна Камакура) і легко доступний.
Відмивання грошей „по-чесному”.
Сам процес вікіпедією визначається так: «Відмивання» грошей це операція, в процесі якої приховуються походження, призначення грошового платежу. «Відмивання грошей» - це конверсія, або "очищення" майна, яка бере початок від серйозного злочину з метою приховання джерела його походження.
Але японці і тут зуміли зробити атракціон, релігійну святиню і пам’ятку для відвідин туристів.
Вікіпедія: Поняття Брудні гроші (англ. dirty money) і "Відмивання грошей" (англ. money laundering) — терміни, що виникли у США в 30-ті роки XX ст. у зв'язку з прийняттям у країні закону, який забороняв вільний продаж алкогольних напоїв. Одним із негативних наслідків "сухого закону" стала контрабанда алкоголю, доходи від якої вкладалися в розвиток мережі пралень…
Від цієї ж станції Кіта-Камакура до Дзені Арай Бентен веде півгодинний двокілометровий піший маршрут через невисокі гори. По дорозі є ще кілька цікавих храмів.
Наприклад, один з храмів продає звичайні блюдця. Блюдця для розбивання. Можна купити кілька штучок (в кого наскільки зла і розпачу накопичилося) і зігнати своє зло, розквасивши їх на друзки в спеціально відведеному для цього місці. Повністю передається автентичність атмосфери сімейної сварки, але все це на свіжому повітрі в оточенні зелені дерев. Та й потім не треба відшкрябувати макарони з кетчупом від шпалер і вимітати друзки блюдець з килима. Не пам'ятаю як звався той храм, але якби мене питали, я б назвав його "Храмом Богині Пам'яті про Щасливе Подружнє Життя".
Храм з майже невимовною назвою Дзені-арай-бентен-уґафуку (Zeniaraibentenugafuku Shrine) в путівниках частіше іде під скороченою назвою Храм Уґафуку або Дзені Арай Бентен (Ugafuku Shrine) — Храм Богині Відмивання Грошей. 😀Саме так! У Японії відмиванням грошей займається не якийсь там мафіозі, чи ділок, а ціла богиня. В релігії шінто цьому „присвячена” повна божа посада.
Вчитайтеся в це ще раз: БАГИНЯ офіційно посаджена контролювати потік відмивання грошей! Що ще ви хотіли дізнатися про цю націю?
Але на відміну від американського варіанту відмивання грошей тут дещо простіше. Легенда про Уґафуку каже, що якщо в чудодійному джерелі храму обполоснути купюри чи копійки, то все помите подвоїться чи навіть помножиться.
Тепер ми точно розгадали секрет японського економічного чуда. В них же такі джерела! Майже як «Поле Чудес», тільки Буратінкам навіть не треба в землю закопувати свої золоті сольдо! Треба буде якось порозпитувати, чи можна трохи тої водички експортувати в Україну, щоб наші діляги могли відмивати гроші „по-правильному”, за новітніми японськими технологіями, а не так як теперечки.
Коли ми відвідували пару років тому цей же храм, перетнулися із справжніми „профі” відмивання. Нам з ними не рівнятися.
Кілька мужиків привезли на мікроавтобусі, вивантажили на візок з півдесятка здоровезних полотняних лантухів. В кожному з лантухів по передзвону вгадувалося по кілька десятків кілограмів монет. І обмивали ці мішки в чудодійному потічку. Ох заживуть же мужики, коли це все проросте і дасть поросль!
А наші помиті монетки і тисячо-єнні купюри поки-що не виказують жодних ознак ні мітозу, ні мейозу, ні будь-якого іншого поділу чи брунькування. Побачимо далі. Може воно тільки для місцевих або японське громадянство потрібне?