Паром відходить від самого вершечку довгого і вузького півострова, який втинається в Ісеван. На вершечку півострова знаходиться містечко Іраґо і порт з одноіменною назвою1.
По 1й дорозі ми доїзжаємо аж до того місця, де її напрям змінюється і вона круто поверетає від моря і продовжуємо далі по 42й дорозі (кокудо). Але перш, ніж завернути в глиб суші в напрямку до Наґої, дорога «кокудо один» приносить один надзвичайно приємний сюрприз. Кілька десятків кіломентрів дороги раптово перетворюються із до нудоти знайомих асфальтованих смуг на щось таке повітряно-фантастичне.
Після Хамамацу починається не дуже довгий новий платний шматок дороги — об´їзд Хамамацу2. Об´їзд проходить по довжелезному мосту через широку затоку і коли їдеш по ньому створюється враження, що дорога проходить по небу високо над морем, з обох боків дороги неймовірний краєвид: океан з одного боку, затока розміром з море з іншого. Посеред затоки величезні червоні ворота «торіі». І міст, який здіймається горбом до неба, здається саме туди і прямує в небо, продовження дороги не видно. Не забудьте завчасно приготувати перед під´їздом до мосту касету з Лед Зеппелін, Stairway To Heaven буде як ніколи доречним.
Тут же (після повітряного мосту) ліворуч від дороги знаходиться не дуже великий парк з дюнами. Можна зупинитись і трохи погуляти сосновим лісом на схилах пісчаних дюн. Теж досить непоганий краєвид з вершин дюн на море і перепочинок від дороги.
Далі звертаємо з кокудо один і дорога продовжується по 42й. Дорога до самого Іраґо проходить аграрними місцевостями і ви маєте доволі часу щоб намилуватися ландшафтами сільскогосподарської Японії. Якщо трохи перефразувати Тері Пратчета якщо, звичайно до понять «ландшафт» відносяться безкраї баштани з динями по праву руку і нескінчена блакитна гладь океану ліворуч. Дорога посередині. Це і є всі визначні місця.
До Іраґо ми почали під´їзджати вже під вечір. І поставало питання поспішати до парома, щоб вститнути перебратись на той бік затоки Ісеван, чи спробувати шукати ночівлю тут і назавтра на ранок вже їхати у Тоба.
Щастя посміхнулось і на цей раз. Вздовж всього півострова не попадалось ніяких пристойних місць придатних для «дикої» ночівлі. Проблем з морем нема, дорога проходить на відстані від кількох десятків до пари сотень метрів вздовж пляжу. Але пляж є пляж. Хоч і відносно дикий, але намети на ньому поставити ніде. Весь берег по всій його довжині вкритий величезними бетонними брилами хвилеломів.
І ось вже на під´їзді до краєчку півострова, де до порту Іраґо залишається кілька кілометрів, і наш відчай поступово зростає до межі, коли ми готові йти ночувати в готель, який височіє попереду, в бік від дороги веде з´їзд з показником 日出石門 (Хіісекімон) дослівно «кам´яні ворота, через які сходить сонце». Місце повністю відповідає своїй назві. На самому краєчку мису знаходиться скеля наполовину в воді, іншою половиною на піску. В скелі наскрізна печера, яка перетворює скелю на ворота і через ці ворота з берега видно схід сонця над морем понад величезними хвилями, які розбиваються об ворота.
Недалеко від кам´яних воріт можна відшукати кілька досить пристойних місць для ночівлі. Що ми й зробили.
Весь берег в цьому місці пісчаний, але вкритий величезними бетонними брилами хвилерізів. Море доволі стрімко уходить в глибину. Хвилі бушують несамовиті, навіть в спокійну погоду, і купатися досить небезпечно.
Вздовж усього берега виставлені стовпи з об´явавми про те, що ці місця — нерестилище морських черепах, під захистом закону. Саме в той час, якраз і повинні були вони виходити на берег для відкладання яєць, але жодної черепахи з нас ніхто не побачив.
Ще така інформація для вело-туристів: практично вздовж усього маршруту (вище, на Google Map) паралельно до автомобільної дороги, в сотні чи півсотні метрів від краю моря прокладена велодоріжка.