День восьмий.
Префектура Акіта.
Восьмий день подорожі, понеділок другого тижня.
За тиждень ми встигли подивитися те, що не сподівалися побачити, або про існування чого зовсім собі не уявляли. Але встигли і скорегувати свої плани, оскільки цікавинок на дорозі виявилося значно більше, ніж ми собі чекали. І всі ці цікавинки гальмують наше просування до тої мети, яку ми собі намітили.
Загалом ці наші мандрівки ми плануємо приблизно вибравши напрямок руху: Хокуріку, чи Міе. Чи як цього разу — північ і Аоморі. Але все-таки деякі орієнтири встановлюються.
Так, цього разу уявлялося, що вдасться відвідати Небута мацурі, в Аоморі. Але з огляду на те, де ми зараз і скільки часу залишилося, мабуть цього разу Небута пролітає. (Пост-фактум: Небута таки пролетіла).
Самурайське селище
В Какунодате (角館) знаходиться невеличке самурайське поселення. Кілька вуличок, що місцевими називаються „Маленьким Кіото“ — є далеко не першим „Маленьким Кіото“, що ми зустрічали мандруючи по Японії. Садиби заселені стародавніми самурайськими родинами. Деякі з садиб діють, як невеличкі музеї. Екскурсії по таких садибах проводять самі, власне, нащадки самураїв.
Озеро Тазава (田沢湖) (Тазава ко)
Озеро Тазава знаходиться на півночі префектури Акіта, це - найглибше озеро Японії. Глибина оз. Тазава — 423 метри, що при досить невеликому розмірі самого озера, досить відчутна.
Озеро — вулканічного походження, утворене в кратері вулкану. Також до недавнього часу залишалося одним з найчистіших озер Японії. Вода в озері все ще кришталево чиста і можна в деталях розглядати пісчане дно на кілька метровій глибині, але через спорудження греблі для гідро електро станції в 1940х роках і через кислотні витоки від сірчаних ванн Тазава онсену, деякі місцеві сорти риб зникли з озера.
Позитивна відмінність озера від багатьох інших гірських озер в Японії — це кілька пісчаних пляжів, де можна купатися. Пляжі не надто великі, і не дотягують до Вайкікі, але відсутнсть розмаху компенсується відсутністю людей. В найсезонніший час — літніх канікул — тут, м'яко кажучи було не велелюдно. Хоча зі слів робітника пляжу під час обону на цьому невеликому клаптику піску збирається понад п'ять сотень пляжників.
Зупинятися з машиною чи наметом можна в кількох авто-кемпінгах навколо озера, але якщо мета — просто переночувати до ранку (як було з нами), то цілком можливо зупинитися на одній з невеличких стоянок, обладнаних водою і туалетами, яких тут доволі.
З берегів озера відкриваються мальовничі краєвиди. Оскільки озеро загалом невелике, то чудово видно гірські кряжі на протилежному боці озера. Також, судячи з нічного пейзажу, місця навколо озера не густо заселені, оскільки вогні поселень можна перелічити по пальцях однієї руки. І це дійсно виявилося так, коли ми наступного дня об'їхали озеро по колу — всього в кількох місцях є сякі-такі туристські принади, а міст і сіл практично немає.
Навколо озера
На наступний день погода не вдалася, і замість купання в озері ми вирішили об'їхати його машикою і подивитися місцеві принади. Їх тут є кілька, але досить цікавих.
Шінтоїстський храм і міст бажань
За кілька кілометрів від того місця, де ми стояли, є невеличкий храмчик. Нічого особливого — таких сотні. Але привабило не це, а кілька місць навколо храму.
На схемі біля храму позначені: міст бажань і камінь бажань.
З пояснень випливає, що потрібно спочатку піднятся в гору до містка. Тут записати своє побажання і потім прямувати до каменя побажань. Тому, хто виконав процедуру, подарується виконання цього бажання.
Звичайно-ж ми більше звикли вірити в силу грошей, тож ті, хто звертаються до сил вищих, і тут намагаються „підмазати“. В усіх щілинах дерев'яного містка і помосту біля фінального каменя „виконавця“ — затикані одно чи десяти-єнові монетки.
Але все-таки, як показує похід до каменя бажань, гроші не всесильні і одними хабарями всі бажання не здійсниш.
Треба ще прикласти свої власні фізичні зусилля. Дорога до містка хоч і недалека — якихось сотня метрів — але здирається вгору доволі крутими сходами і піт починає не те, щоб заливати очі, але відчутно проступає. І такі ж сотня метрів ще далі від містка до каменя.
Бажання зароблене своїми власними ногами і вланим потом.
Тацуко хіме сама
たつこ姫様 (Принцеса Тацуко) — популярна особа на берегах озера Тазава. Вона зустрічається на плакатах і листівках, і, здається, є чимось типу талісмана озера. Біля шінтоїстського храму з мостком бажань вона втілена у статуї русалоньки з хвостом. А от ще через кілька кілометрів, стоїть інший храм, біля якого вона ж, але вже без хвоста, з ногами і пофарбована золотою фарбою. Власне, ця статуя — вона стоїть в воді за кілька метрів від берега — і зображена на численних піар-матеріалах.
Сюди, до цієї статуї, привозять цілими автобусами екскурсантів, щоб сфоткатися з самою „принцесою“ а заодно і погодувати рибок. Їх (рибок) тут — прорва, як і екскурсантів. Риба просто кишить біля берега. А якщо просто всунути в воду руку, просто б'ється спинами і плавниками.
Через це і храм, який стоїть тут же на березі, трохи перепрофілювався. Основний бізнес храму на сьогоднішній день, це не продажі свічок чи папірців із долею „мікуджі“, а корму для риби — „さかなのえさ“ вивіски висять на кожній стіні і кожному розі храмчика.
Далі буде.