Онсен в кемпінгу いやしの温泉郷 де ми заночували минулого дня зранку відкритий з шостої, а сніданок з сьомої. Нащо ж витрачати дорогоцінні ранкові години, якщо можна на годинку прямо зі сну залізти в самотній онсен і на самоті посидіти в ранковому ротенбуро. Так і було зроблено.
Дорога далі від готелю Іяшіно пролягає далі вздовж річки Ія, долиною.
Дорога 439 — Оку-Ія
Сама долина річки Ія, як уже згадувалося, ділиться на східну та західну. Східна Ія — Ія онсен, «пісяючий» хлопчик і все побачене нами на другий день подорожі — знаходяться у східній Ія. Вона більш доступна — тобто сюди можна добратися за бажання автобусом. Є як рейсові автобуси, так і човникові маршрути від залізничних станцій.
Західна Ія (або Оку-Ія — "Дальня" Ія) — менш освоєна. Добратися сюди трохи важче. В основному через дороги, чи, частіше, через їх відсутність, як в анекдоті радянських часів: "Скажіть, а це правда, що в Одесі важко з маслом? Ні, неправда, в Одесі важко без масла". Основна дорога — і єдина в багатьох місцях — це продовження тої ж самої 439-тої, якою ми добиралися сюди.
Від кемпінгу дорога веде спочатку долиною річки, немає карколомних серпантинів і запаморочливих виглядів з урвищами. Але трапляються інші цікавинки.
Какаші-електорат
Ще попереднього дня звечора, під'їзжаючи до онсену з ночівлею, в кількох місцях помітили парочки тряпчаних ляльок в повний людський зріст. Всі вони одягнені в звичайний людський одяг, «носять» звичайні капелюхи і черевики, і здалеку їх важко відрізнити від звичайної людини.
Спитавши у працівника, чому тут ці ляльки, чи чимось вони особливі для цієї місцевості, почули відповідь, що це «ка`каші, але це – не зовсім, чи не зовсім справжні ка`каші…» Спочатку було незрозуміло (слово «какаші» ніколи до того не чули) , що це значить — чи може ці «какаші» якась традиційна японська техніка виготовлення ляльок, трохи видозмінена тут, чи може ще щось інше…
Відклали в пам'яті незнайоме слово на потім.
Зранку, вирушивши у дорогу і через деякий час під’зжаємо до села в долині, і… терміново виникла необхідність знайти слово в словнику. Бо ми в'їзжаємо в село повністю «населене» цими ляльками-«какаші».
+ 3 |
Їх тут — сотні. Скрізь.
«Працюють» у полях: збирають граблями сіно, перевозять тачанками збіжжя. «Продають» і «купують» морозиво на автобусній зупинці. Кількома «сімействами» «чекають» автобуса. «Залазять» на дерево, просто «сидять» на ґанку своєї хати і попивають каву. Один «бандера» так той взагалі, сидить на гілці дерева з рушницею і когось чекає.
Словник навчив, що «какаші» означає опудало. Тепер зрозуміло, чому вони несправжні. Звичайно ж, свою справжю функцію опудал ці ляльки вже не виконують — ворон не відлякують,— але, все ж таки, опудала.
З «неопудального» населення за час нашого проїзду селом (з кількома десятками зупинок для фотографування чергових шедеврів) помітили тільки одну живу бабульку. Бабулька працювала на полі, зігнувшись вдвічі до самої землі. І в моменти, коли вона на рухалася, її практично неможливо було відрізнити від десятка таких же за розміром і подібно вдягнених опудал, що «працювали» з нею поруч на цьому ж полі.
Проїхавши селом, вже на виїзді три мужика в пластмасових шоломах, в стандарній синій формі з жовтими світловідбивними жилетами робітників дорожних служб, видерлися на стовпа по драбині і вішали якийсь транспарант (з іншого боку транспаранта було написно 祖谷かかし村 — «Село опудал Ія»).
— Ну хоч це не опудала, — з полегшенням зітхнула Наталя. Але виявилося, що і це теж були опудала, просто аж дуже натуральні.
Вже трохи пізніше, від'їхавши від села, полегшено зітхнули: як нам пощастило не їхати цим селом поночі. В темряві від вигляду такого «населення», сидячого вздовж доріг і проводжаючого тебе немигаючими поглядами сотень пар пришитих нитками очей-ґудзиків, легко можна врізати дуба.
