Підводний спорт на Панґлао (2)

Частина друга: де та почім

Підводний спорт — недешеве задоволення. Плата інструктору, костюми, ласти, маски і акваланги. Заправка повітрям аквалангів. Човен. Але Філіппіни дають можливість „відірватися“ по повній. Значно дешевшe, ніж деінде. У рази дешевше, ніж для прикладу на Окінаві. Скажімо, один спуск на Окінаві може обійтися приблизно у ту ж вартість, що і шкільний курс PADI на Панґлао.

Цикл «Філіппіни»

1

2

3

4

5

6

7

ФіліппіниПанґлаоБогольпідводний спортАзіяподорожі

„Домашні“ рифи Панґлао

З усіх боків острів оточують так звані „домашні“ рифи (англ.: House Reef). Домашні рифи є у всіх островів коралового походження. Такі острови піднялися з моря, суша і гори складаються із відмерлих коралів, а навколо островів живими коралами продовжуються формуватися нові кальцієві накопичення.

Корали біля Арко Поінт

Навпроти найпопулярнішого пляжу Панґлао Алона розташувався один із таких „домашніх“ рифів. Наш іспанський інструктор Куко повіз нас пірнати в одному зі спусків до місця, відомого як Arco Point. Тут на вершині стіни зіяє вхід до тунелю. Тунель починається в горизонтальній частині на вершині стіни на глибині біля шести метрів, а вихід із тунелю — закінчується отвором уже у вертикальній частині самої стіні на глибині дванадцяти-тринадцяти метрів. Першого разу було трохи незвично, бо в цей тунель треба запливати згори і спускатися головою донизу.

З іншого боку острова — інша точка для пірнання — Напалінґ — де ми пірнали, щоби подивитися величезні зграї сардин прямо біля берега. Напалінґ ще цікавий тим, що край стіни тут зовсім близько від берега — не далі, ніж 5–10 метрів і до неї можна допливти самостійно, тож пірнають тут прямо з берега, немає необхідності плисти до стіни на човні. Щоправда, берег тут скелястий — вертикальна стіна з відмерлих коралів висотою до десяти-п’ятнадцяти метрів, — до води ведуть просто кілька бетонних сходинок і коли вітер із моря, а на воді хвилі, то з берега спускатися дуже небезпечно, а отже нема й пірнань.

Домашній риф Напалінґ. Косяки сардин.


Острів Памілакан

На Памілакан нас звозив усе той же іспанець-інструктор Куко. Памілакан — малюсінький острівець, менше 1,5 км у поперечнику на південний схід від Панґлао. Поїздка на Памілакан займає практично весь день — ~40–50 хвилин на човні, плюс два пірнання, плюс обід після пірнань у місцевому філіппінському „готелі“. Готель у лапках, бо — це по суті кілька невеличких котеджів сплетених із пальмового листя на трав’янистій галявині просто на березі моря, з пальмами й банановими заростями. Як розказував Куко, у цьому ж котеджі можна спинитися на кілька днів за „райською“ вартістю: день перебування на острові з трьохразовим харчуваннями обходиться в 900 песо.


Навколо Памілакана теж простягається його „домашній“ риф легко досупний із берега — на відстані, може, 50–100 метрів від берега вже можна пірнати й милуватися коралами. Для мілководних коралів підводне обладнання не потрібне, цілком можна обійтися маскою з трубкою, тому корали Памілакана доступні і для пірнальників без посвідчень PADI.

Назва „Памілакан“ місцевою, як пишуть, означає „ліжбище скатів манта“. Що вказує на те, що ці гігантські скати тут водилися в достатку, але ми не побачили жодного, та й інструктор про манта теж не згадував. Мабуть, можна зробити висновок, що як і на Балікасаґу вони тут перевелися. А жаль. Пишуть також, що в околицях Памалакану або і просто з берега інколи можна побачити зграї дельфінів чи мігруючих китів. Можливо. Але ми не бачили.

Острів Балікасаґ

Балікасаґ — ще один малюсінький острівець біля Панґлао. На цей раз — на південний захід від більшого острова. Майже круглий острів, діаметром усього лиш біля 600 метрів. Балікасаґ, як і інші острови оточує „домашній“ риф. У багатьох місцях корали підходять дуже близько до поверхні, що робить його справді доступним для пірнання з маскою. У цьому є й плюси і мінуси. Від головного пляжу Панґлао — Алона, — до Балікасаґ щоденно відправляються сформовані групи у півтора-два десятки туристів (переважно китайців, як і скрізь у світі зараз). Можна найняти й персонального човна на дві-три людини. Але, навіть якщо ви припливете на персональному човні, все-одно на самому Балікасаґу вас чекатимуть натовпи пірнальників. На мілководді для них влаштовують атракціон — годування риб. Супроводжуючий філіппінець тримає в кульку величезну нарізану хлібину і видає потроху туристам, а ті вже діляться хлібом із рибами. Тож риб тут — величезна прірва, але плавати доводиться поміж чужих ніг і хлібних окрайців.


На Балікасаґу є два туристичних місця, куди вас обов’язково підвезуть на човнику: черепаша точка й „рибна“. За кожну з цих точок потрібно заплатити 250 песо державного мита з голови відвідувача. Тож приготуйте додатково ще 500 на людину. Хоча деякі групи включають це мито у вартість усієї подорожі.

А от щодо підводних спусків із знаряддям, то на Балікасаґу не так усе просто. Острів оголошений природним заказником і кількість пірнальників обмежена — 150 аквалангістів за день. Ми прибули на Панґлао перед самим Різдвом, саме починався високий сезон і всі пірнання на Балікасаґу вже були забиті аж до 5го січня й нам пробитися туди не вдалося. Обмежилися тільки пірнанням із трубкою поміж ніг годуючих рибок китайців.

З черепахами пірнання на Балікасаґу теж не дуже — бачили тільки одну, яка швиденько втекла. Не знаю, щоправда, як щодо черепах при пірнанні з аквалангом, може вони там справді є. А взагалі, усі путівники вказують, що Балікасаґ знаменитий зграями риб-молотів, хоча ці дані, як виявляється вже теж застарілі. Розповідали, що ще сім-вісім років тому їх там дійсно можна було побачити, але зараз уже нема. Також зникли біля Балікасаґу й гігантські скати — манта. Кажуть, що вони всі виловлені на їжу місцевими рибалками. :(

Пірнання на Боголі

На північно-східному узбережжі Боголя розташувалося містечко Анда. Взагалі б, можна було б вважати його селом, але місцеві можуть образитися, адже в них є муніципалітет, тому будемо й ми вважати його містом.

Навколо Анди — численні готелі. Деякі з цих готелей цілком та цілеспрямовано присвячені підводному спорту. Відвідувачі поселяються в готелі на тиждень-другий виключно для пірнання.

На кілька днів зупинилися в такому готелі — Блакитна Зірка — і ми. Центр пірнання в готелі „серйозний“ — з навчальним класом із партами для курсів PADI, цілим гардеропом „мокрих“ костюмів для спусків, підводного обладнання, ласт і масок. Має також один великий і кілька маленьких „baby“ човнів для підводних плавців. У готелі можна придбати як одиночні спуски, так і „паки“ по 5 або 10 пірнань. Кожного дня центр пірнання Блакитної Зірки проводить по чотири спуски - два зранку, один пообіді і нічний. Біля екватора сонце сідає рано, тому вечірній спуск почавшись о 17:30, дійсно проходить в темряві. На жаль на час, коли були заплановані наші нічні спуски, на Філіппіни йшов тайфун і вночі попірнати нам не вдалося.

Пляжу, як такого біля готелю немає. Лише невеличкий клаптик піску вкритий водоростями навколо бетонних сходів до моря. Якщо ви не пірнаєте, то зайнятися в такому готелі особливо нічим — крім басейну, масажу чи ресторану з більярдом.

Вздовж узбережжя Анди — багацько цікавих підводних місць. Домашній риф Анди богатий на корали й морську живність. Водяться черепахи, кілька видів крилаток або риб-левів (англ.: Lionfish, лат.: Pterois) — увага! отруйні!, — риби-клоуни (англ.: Clownfish) та риби-клоунові (англ.: Frogfish) — абсолютно різні типи риб, незважаючи на схожу українську назву, а також смугасті морські змії та страшнючі на вигляд зубасті морські вугрі. Вугрі сидять із сердитим виглядом і виглядають „зубами вперед“ із нір. Довелося одного разу бачити також величезний косяк сардин, а разом з косяком великого каранга (англ.: Kingfish, Jackfish, лат.: Caranx lugubris). Каранг весь час плаває навколо сардин, ніби пастух навколо череди кіз.

„Черепахове місце“ (Turtle Point) — як зрозуміло із назви, славиться морськими черепахами. Черепахи в цих місцях не просто плавають у воді — коли їх не так просто спіймати на камеру й не просто за ними ганятися, — а часто просто лежать на пісочку серед коралів на глибині біля десятка метрів. Із поверхні на десятиметровій глибині без обладнання з однією трубкою їх не так легко побачити. Зате з аквалангом нема проблем — лежачі черепахи підпускають до себе дуже близько й пододяться зовсім спокійно. Одна фото-модель дала себе і сфотографувати і зняти на відео — позувала разом зі своїми двома рибами-прилипалами, повертаючи голову на різні боки. Плавав навколо неї кілька хвилин знімаючи з відстані в пів-метра не більше. Від ближчого знайомства мене зупинило звичайне незнання повадок черепах — якщо порушити її персональний простір, хто її зна, чи не почне вона нервувати й кусатися.

Наш підводний інструктор у Блакитній Зірці — Річард, з місцевих філіппінців, — розповідав, що ще дев’ять-десять років тому Черепахове місце звалося Акулячим. Тут було повно китових акул, але і вони теж уже перевелися. А от черепах майже не було. Китові акули — найбільші у світі акули, але зовсім безпечні для людей. Вони належать до китоподібних, харчуються планктоном, проціджуючи його крізь зуби, як і кити.

На зворотній дорозі з того пірнання нам також неймовірно пощастило! Уже підпливаючи до нашого готелю, помітили щось таке цікавеньке далеко в морі. Якісь чорні цяточки з’являлися і зникали понад хвилями. На відстані півтора-два кілометра від берега. Капітан розвернув човна й попливли дивитися що ж то воно за диковинка. Диковинка виявилася мігруючою групою китів-гринд. Гринда короткоплавцева (англ.: Pilot Whale, лат.: Globicephala) — тип дельфінових, проживаючий у тропічних морях. Розміром „наші“ гринди були по приблизно 5–7 метрів („на око“), чорного кольору з округлими головами, і група їх налічувала біля двадцяти чи більше осіб. Із заглушеним двигуном ми стояли з пів-години на відстані пару сотень метрів від їхнього курсу, поки косяк не проплив повз нас у своїх справах. Неймовірне видовище!

Вартості пірнання

Підводний спорт — недешеве задоволення. Плата інструктору, костюми, ласти, маски і акваланги. Заправка повітрям аквалангів. Човен. Але Філіппіни дають можливість „відірватися“ по повній. Вартості пірнань значно дешевшe, ніж деінде. У рази дешевше, ніж для прикладу на Окінаві. Скажімо, один спуск на Окінаві може обійтися приблизно у ту ж вартість, що і школа PADI на Панґлао.

З двох островів — Панґлао та Боголя — перший з нашого досвіду дешевший. Хоча наш досвід на Боголі обмежений одним-єдиним пірнальним курортом, тому може це й не зовсім правда. Стандартно на Панґлао — у декількох різних місцях — одне пірнання разом з орендою обладнання обходиться в 1300 песо (менше 25 USD). Вартості на кінець 2018 року. Для пірнання з човна чи з берега — ціна однакова. Але, якщо треба плисти човном до іншого острова, то за човен — додаткові гроші. Для прикладу: за човен від Панґлао до Памілакана ми заплатили додаткові 2 тис. песо. На Боголі пірнання з орендою костюмів і аквалангів обходилося нам трохи понад 2 тис. з людини за спуск.

Підводне плавання без ліцензії PADI, Балікасаґ

У багатьох готелях і пунктах для пірнання також пропонують спуски з аквалангом для людей без офіційного посвідчення. Такі спуски здебільшого удвічі чи біля того дорожчі. З того, що я бачив, пояснюється це тим, що до кожного пірнальника додається персональний супроводжуючий, який плаває ззаду й міцно тримає за акваланг та направляє недосвідченого плавця. Вони плавають у парі, на одному балоні з повітрям. Турист користується головним регулятором аквалангу, а супроводжуючий — аварійним. Невелике пояснення для тих, „хто в танку“: акваланги мають два шланги з регулятором-загубником — основним і аварійним (скажімо, якщо в мене закінчується повітря, то я зможу піднятися на поверхню на повітрі напарника). Спуски для цих „парних“ плавань в основному не глибше 8–10 метрів — цілком безпечно. Варто спробувати.


Але, якщо є бажання отримати і справжнє посвідчення чи удосконалити вже наявне — теж без проблем. Майже всі кіоски пірнання пропонують курси PADI. Вартість курсів — як OWD, так і AOWD — варіюється біля 15—17 тисяч песо за курс (в межах 280 - 300 USD). По часу обидва курси OWD і AOWD — 2 або 3 дні. Стандартно OWD курс включає в себе три спуски — один або на мілині біля берега, або в басейні, плюс два справжні спуски в морі. Advanced OWD — п’ять пірнань. Серед п’яти пірнань AOWD входить один тренувальний спуск із підводної орієнтації та навігації з компасом, одне нічне пірнання й один глибокий спуск (максимум до 30 метрів).

Загалом, філіппінські острови — одне з найдешевших місць, де нам доводилося пірнати до цього часу. Це ж стосується й курсів PADI. Причому в місцях з надзвичайно красивою природою.

Додаткові ресурси

Кілька сайтів, присвячених Arco Point біля Алони.

„Сардинове“ місце Напалінґ на острові Панґлао

Коментарі

comments powered by Disqus

Цикл «Філіппіни»

1

2

3

4

5

6

7