Зранку, після ночівлі на мічіно-екі Каміяма-онсен (офійний сайт), вивчаючи інформацію про навколишні цікавинки і дива надибали на водоспад, який виявися по мапі всього в кількох кілометрах від нашої ночівлі.
Непосидючі пенсіонери
Поруч з нами на стоянці ночували вже похилого, пенсійного віку японці: п'ятеро чи шестеро чоловіків і жінок. Напрочуд активні і балакучі. На великому автобусі-трейлері, з кухнею, спальними місцями і електро-генератором.
Напередодні ввечері вони, витягнувши переноску від генератора, на електричній плитці зготували собі вечерю, понапивалися пива і саке, і ще продовжували голосно гелготіти, коли ми вже по-темному вкладалися спати. Тут же поруч зупинявся у наметі велосипедний прочанин з Йогоками, і ще довго поночі було чути розпитування і розповіді, про те, хто скільки храмів здолав за сьогодні і попередні дні.
Зранку ж, о шостій, вони, вмикнувши на весь голос радіо з автобуса, під звуки піаніно ранкової гімнастики і «раз-два-три-ноги-на-ширину-плеч» робили на асфальті зарядку. А після зарядки хутенько кудись завіялися — ми ж, заправившися кавою, відправилися до водоспаду.
Розрекламований водоспад виявився не одним водоспадом, а цілим каскадом водоспадів вздовж гірської річки, що протікає прохолодною довгою ущелиною. «Випрошувач дощу» водоспад Ама-ґої – найвищий і найвіддаленіший з них. По дорозі розкидані водоспади «Солов'їний», «Журавлиний голос» та ще кілька з подібними ж назвами.
Центральний водоспад — дуже красивий — розташований глибоко в лісі, до нього ще треба підійматися від парковки ще трохи менше кілометра бетонованою стежкою. Водоспад: з двох боків в озерце падають відразу два великих водоспади, кожен з них — багато менших струменів, спадаючих зі скель до озерця в підніжжі.
«Квіти-мухоїди». Ми і раніше зустрічали їх в японських горах, але ніколи не бачили ці квіти в такому вигляді. Коли ми піднімалися вгору зранку, квітки тільки мали піднятий вгору дзвіночок з великим листком піднятим догоги. Великої бульки ще не було. ПІд час спуску, через яких пару годин, в кожній квітці всередині стирчала велика біля гуля на ніжці, розміром майже як уся квітка. Гуля на дотик липка.
Більша права половина водоспаду — розділена надвоє по висоті: десь там, вище — ще одне озерце, в яке падає верхня частина правої частини. Від нижнього озера до верхнього протягнутий ланцюг і щось типу сходинок в скелі, хтозна — може щоб залазити туди покупатися? — не пробували, не знаємо.
А від підніжжя водоспаду вгору ще веде доріжка, вже не бетонна, і крутіша, ніж до цього. Веде стежка, як пишеться на дерев’яному вказівнику біля її початку, до буддійського храму Хіґан-джі (悲願寺, ひがんじ). До нього — трохи більше кілометра. Не зважаючи на відсутність — за нашою звичкою — гірського взуття і будь-якого гірського, туристичного причандалля, ми все-таки тупцяємо до храму.
Починається стежина з укріплених дерев’яними колодами сходів, місцями — кам’яні чи бетонні східці, часами переходить у гірську стежку поміж каменюками і корянням дерев, ще далі в стежечку понад урвищем з розкішним краєвидом на далекі гірські кряжі та ліси, ближче до вершини стежка йде лісом, помережаним струмочками і рівчачками та поваленими деревами.
На самому вершечку гори — яка зветься Таканеяма (高根山) — сонячна галявина, оточена з усіх боків лісом: криптомерії/кедри «суґі» та кипариси «хінокі».
Галявина поросла м’якенькою зелененькою травичкою та глибоким мохом. Тиша і краса!
Після того, як залізеш обома ногами в багнюку на підході до галявини — звичайно-ж, від цього ковзючі на гірському підйомі шкіряні сандалі не перестали ковзатися — так класно виставити сандалі на сонечку просихатися, а самому дибати туди-сюди босоніж, роззиратися навколо та насолоджуватися тишею, нірваною, буддійською архітектурою і транквільністю.
Чудово — жодної живої душі нема, бо ж храм «лівий» — не входить до офіційного переліку восьмидесяти-восьми пілігрімських пунктів. Крім нас сюди нікого поки-що не «занесло». Правда, ми відправилися сюди зрання, зразу ж після раннього сніданку. Може, ближче до обіду-полудня ще й сюди теж завітають.
Кому можна, а кому ні до храму?
Цього дня режим у нас вийшов дещо нестандартний. Мічіно-екі, де ми ночували цього дня — прямо поруч з онсеном. В онсені — непоганий ресторан, і поруч з ними невеличкий красивий парк з квітучими ліанами фуджі, річечкою і водяним млином. Тож ми вирішуємо, що сьогодні ми замість чекати вечора, підемо в онсен прямо зараз, після гірської прогулянки, а потім вже вирушимо далі.
Що ми і робимо. І з настанням темряви опиняємося на автостоянці Накаґава (公方の郷なかがわ) в низині і в оточенні цивілізації.
Але ще до виїзду звідси, тут же в холі онсену і ресторану ми натрапили на експозицію чогось типу «інфографіки» про, як ми зрозуміли «цікавинки» всіх восьмидесяти-восьми храмів.
На стіні типографським способом видруковані 88 плакатів формату біля А4. На одному з них — під №18 — картинка, на якій на одній половині зображена молода дівчина, з іншого боку — жінка з дитиною, як нам видалося, інфографіка показує, що до цього храму забороняється ходити бездітним дівчатам (щось типу дорожнього знаку — коло, перекреслене червоною смугою), а от жінкам з дітьми — будь ласка.
Такі заборони чи забобони загалом, не дивина. Буддизм має різноманітні обмеження на відвідування храмів чи монастрирів. Головний храм секти Шінґон, наприклад, — Коя-сан — до недавнього часу забороняв жінкам взагалі підніматися на гору де розташований храм. Ще й досі є храми, де жінкам вхід заборонено.
Тому ми не здивувалися, а зацікавилися. Зацікавилися настільки, що наступного дня ми таки побували в храмі №18 Онзан-джі (Onzan-ji, 恩山寺), і дізналися …
Але це було вже завтра, тож чекайте наступної розповіді.