День останній: два роки після цунамі

Дорога додому була без усякого сумніву, пізнавальною, але безрадісною.

Ми вирішили проїхати з півночі до себе додому східним — океанським — узбережжям Японії. Після великого цунамі 2011 вже пройшло більше двох років, в новинах про ці місця якось не дуже згадується.

Цикл «Літо на півночі Японії»

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

подорожіісторіяцунаміземлетрусТохокуІватепреф.Фукушіма

Додому.

Якщо цілковито відверто, — то дорога додому була не надто цікавою. Без усякого сумніву, пізнавальною, але нецікавою. Або, якщо сказати точніше — безрадісною.

Річ у тому, що ми вирішили проїхати з півночі до себе додому східним — океанським — узбережжям Японії. Після великого цунамі 2011 вже пройшло більше двох років, в новинах про ці місця якось не дуже згадується. Ранні пост-цунамні новини про чорний намул піднятий із дна моря, вже теж якось ущухли. Де-коли, подеколи з'являлися новини про те чи інше відбудоване… Тож ніби, здавалося, що вдасться під кінець подорожі і трохи на морі побути.

Згадки трьох- і дворічної давнини

Три роки тому

Мацушіма (松島, сосновий острів, або ж острови) належить до трьох найкрасивіших місць Японії.

Мацушіма — це сотні або й тисячі маленьких вапнякових острівців, порослих мальовничими покрученими соснами і сосонками, розкиданих на тихоокеанському мілководді. Надзвичайно красиво і мальовниче.

Ще за якийсь рік до Мацушіми ми відвідували храм на воді у Міяджіма, біля Хірошіми — теж одне місце з трійці найкрасивіших. І були настільки зачаровані красою Міяджіми, що вирішили: „Інші два ми неодмінно маємо побачити!“

Тож, так сталося — за яких пів-року до великого землетрусу і до цунамі ми мандрували цими районами. Восени 2010-го ми їздили онсенами префектури Фукушіма і Мацушімою. Насьогодні багато з онсенів Фукушіми або перестали видавати гарячу воду через землетрус, або ж знаходяться в „чорнобильській зоні“. А Мацушіма „попала під роздачу“ цунамі.

Два роки тому

За кілька місяців після нашої подорожі стався землетрус і страшне цунамі. Райони навколо Мацушіми піддалися найстрашнішим ударам. В цих же місцях ми ще були згодом, за кілька місяців після цунамі, коли працювали на розчищенні в Ішіномакі, недалеко від Мацушіми. Враження від тогочасної розрухи — жахливі.

Весь берег загороджений від моря такими "валами"

Табір добровольців

Ішіномакі — містечко, де ми працювали на розчистці, знаходиться за якусь пару десятків кілометрів від Сендай. Дорога повз Сендай проходить дуже далеко від моря — кілометрів за п'ять і, звичайно ж, самого узбережжя видно не було, але поля навколо Сендай були вкриті перенесеними сюди невідомо звідки будинками і легковушками. Рівень розрухи ми побачили вже біля моря, там де ми розгрібали сміття.

Сьогодні

В цій подорожі ми виїхали до моря значно північніше від тих місць де бували раніше. На дорожніх показниках запам'яталася цифра 260 з гачком до Сендай. І рухалися вздовж моря в бік Сендай районами цунамі.

Навіть після побаченого тоді, те що постало перед очима цього разу, зовсім неможливо було уявити. Просто не укладався у голові весь масштаб трагедії.

На відміну від тодішніх вражень — більш-менш локалізованих — якийсь десяток кілометрів узбережжя — цього разу перед очима: сотні кілометрів розрухи. Сміття вже розчищене, але і відбудова ще переважно не починалася.

Всі ці майже три сотні кілометрів — навдивовиж незвичайний для морського узбережжя Японії пейзаж. Зазвичай в таких місцях — нагромадження скупчених один побіля одного готельчиків, рибальських будиночків, ресторанів і магазинчиків оміяґе, автостоянки з пляжниками і серфінгістами.

Сьогодні перед очами на сотні кілометрів вздовж і на кілометри вшир — тільки порослі бур'янами фундаменти будинків, залишки кам'яних парканів навколо дворів, а поміж дворів — порожні асфальтовані дороги і тротуари. З поміж плиток тротуарів вибиває нагору все той же бур'ян.

Та й сама дорога, по якій їдемо — просто по центру величезного пустиря. Хоч навколо нічого немає — і траса могла би йто просто так, стрілою напростець, але вона як була, так і залишилася по-японському крученою. Так, як ішла поміж селами і містечками, так і зараз вихляє на порожньому місці, зупиняючи час від часу нас на зовсім несподіваних світлофорах з тих що вижили.

В деяких місцях — неприродньо чисте узбережжя, пісочок і скелі, без жодних слідів цивілізації. Навіть важко сказати, чи воно завжди так було (але щось не віриться), чи просто після прибраної розрухи, нічого іншого не залишилося.

Нещодавно відкритий пляж біля Міяко. Сьогодні сюди возять на ексурсію на автобусі, але бажаючих купатися небагато

На цьому фото: За словами дівчини екскурсовода, вода доходила до коріння пенька. На фото не дуже передається масштаб, висота до пенька щось із десяток метрів.


Загалом, що казати — місцевість не для подорожей.

З того, що відбудоване і почало так-сяк діяти-функціонувати — в основному державні об'єкти. Заїхали на один позначений на мапі як цікавий тур-об'єкт пляж і ще спробували знайти пообідати на відбудованій „мічі-но-екі“. Оце, мабуть що і все.

Нещодавно відбудована „мічі-но-екі“ Міяко. На дверях об'ява про відкриття, 6го липня. Синя смуга на рівні другого поверху — сюди доходила хвиля.


В кількох відбудованих місцях (як, наприклад, видно на будівлі відбудованої „мічі-но-екі“) наносяться синьою фарбою смуги. Це — рівень, куди доходила вода. На невідбудованих і цього навіть не потрібно — винесені начисто перші поверхи будівель, чи знищені вщент захисні бар'єри говорять самі про себе.

Бетонна конструкція — залишок захисного бар'єру проти цунамі

Теж залишки захисного бар'єру

Це рибальче село було захищено двома рядами бар'єрів. Ліворуч — дальня від моря частина села. За двома бар'єрами.

Праворуч — територія села між першим і другим бар'єром.

Асфальтовані доріжки між дворами.

Коментарі

comments powered by Disqus

Цикл «Літо на півночі Японії»

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13